Петро Ілліч Чайковський створив «Pezzo capriccioso», ор. 62, для віолончелі з оркестром протягом одного тижня серпня 1887 року. Твір не примхливий у легковажному сенсі. Аспект капричіозо походить від химерної обробки Чайковським різних аспектів простої теми твору. Незважаючи на деякі швидкі пасажі та поворот до мажорної тональності, він зберігає основний пульс і тверезий настрій протягом усього твору. Протверезіння стало результатом страждань Чайковського зі своїм другом Миколою Кондратьєвим. Кондратьєв був у останній муці сифілісу. Після короткої ремісії його доставили до Аахена, Німеччина, де його родина сподівалася, що мінеральні води там продовжать його життя принаймні на кілька місяців. Натомість Кондратьєв пішов на гірше. Крім того, він виявився дуже непередбачуваним, мінливим і вимогливим пацієнтом, що нервувало і без того сором’язливого Чайковського. Усе це страждання вилилося й у музику, яку писав Чайковський. 28 лютого 1888 року відбулося перше виконання капричіозо Пеццо в його обробці для фортепіанного акомпанементу за клавіатури композитора. Перше виконання оркестрової версії відбулося Брандуковим у Москві на спеціальному концерті Російського музичного товариства 25 листопада 1889 р. Оркестром диригував Чайковський.
